Значення інноваційних технологій у навчанні молодших школярів

З огляду на сучасні вимоги суспільства і лінгвометодичної науки до формування і розвитку мовної особистості вбачається нагальна необхідність впровадження інноваційних підходів до навчання учнів початкової школи з метою зміни ціннісно-смислових установок на уроках читання, поєднання різних аспектів опрацювання навчального матеріалу для формування комунікативної компетентності школярів [21, с. 3].

Саме розробка навчального змісту уроків читання повинні передбачати реалізацію трьох основних напрямків, що сприятимуть формуванню мовної особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя:
1) дати учням теоретичні знання з мови і сформувати вміння використовувати їх у практиці комунікативної взаємодії; 2) розвивати мислення школяра, творчі вміння і здібності для успішного спілкування;
3) виховувати національно свідому мовну особистість, здатну доречно комунікувати у різних формах, стилях і жанрах мовлення [19, с. 32].

Від комунікативної компетентності комуніката і комуніканта залежить успішне спілкування. Комунікативна компетентність включає ряд компетентностей (предметну, соціолінгвістичну, соціокультурну, мовну, стратегічну), звичайно, що всі вони важливі, особливо мовна, оскільки її формування відбувається безпосередньо на уроці читання[4, с. 3].

До мовної компетенції відносять уміння оперувати засобами мови, дотримуватись норм літературного мовлення, швидко і доречно вживати мовні засоби, утворювати різнотипні стилістично диференційовані висловлювання, редагувати власне і чуже мовлення, володіти всіма стильовими засобами української мови [57, с. 14].

Розвиток мовленнєвої діяльності учнів, формування комунікативної компетенції, культури спілкування має стати провідним завданням навчання читанняяк базового предмета в початковій школі. Набуті лінгвістичні знання та повноцінні мовленнєві вміння і навички не лише забезпечать можливість подальшої мовної освіти в основних класах, а й значною мірою забезпечать людині вільне самовираження в усіх сферах суспільно-виробничого життя. Тому першочерговим завданням освіти є формування й удосконалення мовного спілкування [60, с. 149].

Сьогодні існує ряд інноваційних технологій та методів. Усі вони застосовуються на уроках читаннявідповідно до тематики, мети та вимог, які зазначені в стандарті основної загальної освіти:

·                    розвиток комунікативної компетенції, яка передбачає розвиток мовленнєвої, мовної, соціокультурної, навчально-пізнавальної компетенцій;

·                    розвиток і виховання здатності та готовності до самостійного і безперервного навчання української мови: а) подальшої самоосвіти за допомогою української мови в інших галузях знань; б) розвиток здатності до самооцінки через спостереження за власною промовою рідною мовою; в) формування громадянина і патріота [69, с. 10-11].

Поставлені цілі можуть бути реалізовані за умови використання всіх груп інноваційних технологій:

·                    технології пояснювально-ілюстративного навчання, в основі яких лежить інформування, просвітництво учнів і організація їх репродуктивної діяльності з метою вироблення загальнонавчальних умінь і навичок;

·                    особистісноорієнтовані технології навчання, що створюють умови для забезпечення власної навчальної діяльності учнів, врахування та розвитку індивідуальних особливостей школярів;

·                    технології розвивального навчання, в центрі уваги яких – спосіб навчання, задіяння внутрішніх механізмів особистісного розвитку учнів, їх інтелектуальних здібностей [48, с. 147].

Саме лінгводидактичні підходи до навчання читанняв початковій школі (комунікативно-діяльнісний, культурологічний, функціо-нально-стилістичний) є важливими, взаємовпливаючими і невіддільними один від одного. Вони вимагають оновлення сучасної лінгвометодичної бази, переорієнтування мети навчання мови з формування не тільки лінгвістичної компетенції мовця, а й комунікативної в єдності з пізнавальною.

О. Біляєв зазначив, що питання методів навчання читанняв сучаснійшколі, зважаючи на складність і масштабність, потребують, звичайно, спеціального дослідження й належного висвітлення [2, с. 6]. У зв’язку з різними способами взаємодії вчителя і учнів філолог обґрунтував основні методи навчання в школі: усний виклад учителя (розповідь, пояснення), бесіда вчителя з учнями, спостереження учнів над мовою, робота з підручником, метод вправ.

У полі зоруС. Караманабули інноваційні методи навчання, зокрема дискусія, рольова гра, моделювання, метод кейса як способи інтенсифікації та оптимізації навчально-виховного процесу [52, с. 130-135].

М. Проць подає систему методів проблемно-розвивального навчання: інформаційно-рецептивний, спонукально-репродуктивний, стимулюючо-пошуковий, спонукально-пошуковий і метод проблемного викладу навчального матеріалу. В основу цієї класифікації покладено рівень і характер навчально-пізнавальної діяльності учнів, а назви методів відбивають види взаємозв’язаної діяльності вчителя та учнів. У наведеній системі зроблено спробу врахувати психологічний аспект, що передбачає репродуктивний і пошуковий підходи до навчання й визначення методів. Метод проблемного викладу в цій систематиці займає особливе проміжне місце між репродуктивними і пошуковими методами [74, с. 83].

У світлі сучасних тенденцій розвитку методики викладання української мови колектив авторів на чолі з А. Пономаренком зосереджується, крім іншого, на методі нейролінгвістичного програмування (НЛП). Активними методами навчання методисти називають евристичне спостереження, порівняння, конструювання, моделювання, смислове бачення, метод творчої реалізації [71, с. 248].

У полі зору Д. Семчук– класифікація інноваційних методів навчання за технологічною спрямованістю: продуктивна технологія (пояснення, інструктаж, робота з книгою, вправи, демонстрація, ілюстрація, відеометод), технологія співпраці (бесіда, обговорення, дискусія, пізнавальна гра, метод програмованого навчання, практичний метод, метод проблемного навчання, навчальний контроль), поблажлива технологія (розповідь, дискусія, диспут, гра, ситуаційний метод, нетрадиційні методи) [87, с. 43-44].

Об’єктивна потреба в застосуванні нового педагогічного досвіду зумовила те, що в ключі найновіших способів продуктивного навчання С.Корватзосереджується на трьох групах методів:

- когнітивних – метод емпатії, метод смислового, образного бачення; метод символічного бачення; метод евристичних запитань; метод евристичного спостереження; метод дослідження, метод конструювання понять, правил; метод гіпотез, метод прогнозування та ін.;

- креативних – метод придумування; метод «Якби…»; метод образної картини; метод аглютинації; «розумовий штурм»; метод синектики;

- організаційно-діяльнісні – метод учнівського планування; створення освітніх програм учнів; самоорганізації навчання; взаємонавчання; метод рецензії; метод рефлексії; метод самооцінки [39].

Відстоюючи ноосферний підхід до організації мовної освіти, Т.Донченко зазначає: «Заняття слід будувати так, щоб діти бачили не лише «сухі» граматичні абстракції та форми, а відчули животворящий Дух букви, чарівну музику рідного слова, усвідомили мову не лише як власне лінгвістичну систему, а як Божественний Логос, велику таємницю Космосу. Тобто, потрібно одухотворити процес вивчення мови, формувати у дітей її «чуття», виробляти духовно-лінгвістичну Інтуїцію, без якої неможливе заглиблення в атомне ядро Слова» [21, c. 3]. У зв’язку з цим учений великого значення надає етимологічним коментарям як способу проникнення в таємниці рідного слова, одухотвореного навчання.

Підсумовуючи, потрібно вказати на складність і багатоаспектність проблеми методів навчання мови. Дослідження потребують інноваційні способи формування україномовної особистості, механізми функціонування методів, що забезпечують організацію й проведення навчальних технологій, оскільки проблема методів навчання читання набула нового акценту й виявилася як проблема навчальної технології.

Як зазначає Л. Варзацька, інноваційніметоди на уроках читанняє важли­вим складником особистісно зорієнтованого розвивального навчання. Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчально-виховного про­цесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, результати нав­чання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, уна­слідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здо­бутих результатів. Учні усвідомлюють, чого досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, як виражають своє емоційне ставлення до об'єкта навчання, як збагатився особистісний до­свід творчої діяльності [7, с. 5].

Своєрідною рисою інноваційних методів навчання є використання власного досвіду учнями під час розв'я­зання проблемних питань. Школярам надається макси­мальна свобода розумової діяльності в побудові логіч­них ланцюгів. Це зумовлено потребою самостійно роз­в'язувати складні проблеми, звільняючи учня від тра­диційної ролі спостерігача в навчальному процесі. В ін­терактивному навчанні учні навчають один одного, отже, можна говорити про навчання діалогового характеру.

Аналіз літератури засвідчує, що автори, вивчаючи різні аспекти функціонування інноваційних методів навчання, дають їм однакові позитивні характеристи­ки. На основі узагальнення лінгводидактичних студій можна виділити основні ознаки інноваційних методів на­вчання читання:

— інноваційніметоди – один із провідних засобів навчання читанняна сучасному етапі;

— інноваційніметоди мають значні можливості для формування мовної, мовленнєвої, соціокультурної, комунікативної компетенцій учнів;

— інноваційніметоди стимулюють самостійність і креативність учнів в опануванні, узагальненні й системати­зації теоретичних знань учнівпочаткових класів [38, с. 62].

Названі методичні особливості зумовлюють збільшення пи­томої ваги використання інноваційних методів на уроках читання, коли відбувається узага­льнення й систематизація знань, уведення нових комунікативно орієнтованих відомостей з метою формування мовної особистості.

Інтерактивні методи навчання виступають важли­вою складовою уроку читання. Однак на сьо­годні відсутня класифікація таких методів. Методи навчання можна класифікувати за різними ознаками. Головне при цьому, як зазначає Н. Будій, не виходи­ти за межі єдиної основи, чітко її дотримуватися за будь-якого підходу до класифікації [5, с. 129].

Оскільки метод є складовою ширшого поняття «технологія навчання», доцільно диферен­ціювати інноваційні методи навчання читаннявідповідно до класифікацій інноваційних тех­нологій. Поділяємо думку О.Пометун,
Л. Пироженко, які виділяють чотири групи технологій залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

—технології колективно-групового навчання– технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу;

— технології кооперативного навчан­ня (організація навчання у малих групах учнів, об'єд­наних спільною навчальною метою: робота в парах, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо);

— технології ситуативного моделювання — побу­дова навчального процесу за допомогою залучення уч­ня до гри, передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються;

—технології опрацювання дискусійних питань –широке публічне обговорення якогось суперечливого питання [30, с. 42-43].

Визначені інноваційнітехнології функціонують на всіх уроках, отже, можна вважати цю класифікацію загальнодидактичною.

В основу диференціації інноваційних методів навчання читання
І. Старагіна ставить такі принципи: технологічний, що спів­відносить метод з відповідною технологією, та типо­логічний, що залежить від типу уроку –української мови чи розвитку мовлення [81, с. 13].

Як свідчить аналіз фахової літератури, у підходах авторів до визначення інноваційних методів навчання читаннявідсутня чіткість, натомість простежується термінологічний різнобій, коли один і той же метод називають по-різ­ному й навпаки. Не завжди враховуються функціональні властивості методу відповідно до віко­вих особливостей молодших школярів. Це дає підста­ви до певних обмежень у характеристиці інноваційних методів навчання. Тому зупинимося лише на тих, що широко використовуються на уроках читанняв початкових класах.

Надзвичайно важливими на уроках читанняв початковій школі є методи колективно-групового навчання, що передбачають опанування на­вчального матеріалу фронтально з метою пояснення, уточнення певних мовних положень, посилення уваги учнів до складних або проблемних пи­тань розвитку й функціонування мови. До них відносимо метод «мікрофон» іметод «вирішення проблеми». Ефективність таких методів по­силюється методично вдалим їх поєднанням з іншими методами і прийомами навчання.

Інноваційні методиколективно-групового на­вчання передбачають одночасну спільну роботу класу (фронтальну), коли учні оволодівають однаковим навчальним матеріалом, або ж у межах певних груп (групову). Фронтальна робота є ефективною за умови наявності в навчальному матеріалі проблеми, що по­требує колективного обговорення та прийняття спіль­ного вирішення. Групова робота вимагає чіткого розпо­ділу завдань між усіма учнями в окремих групах [28, с. 97].

Усі учні працюють разом чи індивідуально над од­ним завданням із подальшим контролем результатів. Так, метод «Мікрофон» надає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Учні передава­тимуть мікрофон один одному, по черзі беручи слово. Обов'язково надавати слово тільки тому, хто отримує мікрофон. Головне запропонувати учням говорити ла­конічно й швидко. На думку фахівців, важливо не ко­ментувати й не оцінювати подані відповіді одразу після кожної репліки. Важливою умовою функціо­нування методу «Мікрофон» є наявність аналітичних ко­ментарів учителя або когось із учнів після всіх виступів.

«Мозковий штурм», що широко використовується для розв'язання конкретної проблеми, М. Пентилюк, Т. Окуневич називають розумовим штурмом і теж від­носять до технологій колективно-групового навчання [64, с. 81]. Метод «мозкового штурму» спонукає учнів виявляти уяву та творчість, дає змогу їм вільно висловлювати власні думки. Мета «мозкового штурму» чи «мозкової атаки» в тому, щоб зібрати якомога більше ідей з проб­леми від усіх учнів протягом обмеженого часу. Після презентації проблеми та чіткого формулювання проб­лемного питання (його краще записати на дошці) учи­тель пропонує всім висловити ідеї, коментарі, навести фрази чи слова, пов'язані з проблематикою. Усі про­позиції записуються на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без зауважень, ко­ментарів чи запитань. Усі учні заохочуються до вису­вання ідей. Учителеві варто особливо підтримувати й фіксувати креативні ідеї.

До методівколективно-групового навчання відносять«лінгвістичну дуель». Вона про­водиться учнями у вигляді взаємоопитування: за відведений час школярі ставлять один одному запитання й зразу ж відповідають на них. Якщо хтось не знає відповіді, звертається за допомогою до одноклас­ників. Практика доводить, що цей метод особливо за­цікавлює учнів, привчає чітко формулювати запи­тання, логічно, точно й стисло відповідати на них, учи­телеві ж допомагає заощадити час на уроці з метою активізації комунікативної діяльності учнів [26, с. 19].

Особливої значущості набуває використання методів кооперативного навчання: робота в малих групах, у парах, діалог, «акваріум», «ка­русель», пошук інформації, спільний проект тощо. Це зумовлено потребою самостійно розв'язувати складні проблеми, звільняючи учня від традиційної ролі спос­терігача в навчальному процесі [58, с. 11].

Важливе місце на уроках читанняв початкових класах посідають методи ситуативного моделю­вання, до яких відносять імітаційні ігри, спрямовані на відтворення відомих учням процесів, дій, видів сус­пільно значущої діяльності, наприклад, ігри суд, екскурсовод тощо.

Запропонувавши учням стати в позицію вчителя («Уявіть собі, що ви вчителі. Які б вправи ви запропонували учням для пе­ревірки домашнього завдання?»), педагог спонукає їх на­слідувати його, зокрема: відповідально готуватися до роботи; виконати вдома заплановані для виконання учнями завдання; запропонувати цікаву впра­ву та спосіб її виконання; домагатися культу­ри власного мовлення, не допускаючи в ньому пору­шень, жаргонізмів, суржикових слів тощо. Система­тичне впровадження цього методу змушує учнів зна­ходитися в стані мобілізаційної готовності до уроку [85, с. 62].

Імітація фрагмента судового слухання, наприклад, суд над суржиком, сленгом, що широко вживаються в мовленні учнів, дає змогу учням розіграти судовий процес за участю неве­ликої кількості осіб: судді, який буде слухати обидві сторони й приймати остаточне рішення, обвинувачу­ваного й обвинувача або їхніх представників. Як пра­вило, спочатку обирається ситуація (судова справа, випадок, дилема) для вивчення. Перевіряється, чи від­повідає вона очікуваним результатам та темі уроку.

Готується додаткова інформація (статистика, думки фахівців, закони тощо) або продумується посилання на неї. Якщо необхідно, інформація може бути подана на дошці, у папках, книжках, електронних носіях то­що. Прогнозуються можливі варіанти розв'язання си­туації. Готується план проведення судового слухання (його регламент записується на дошці). Відбувається ознайомлення класу з процедурою слухання. Розпо­діляється клас на три однакові групи: судді, обвину­вачі й обвинувачувані. Розігрування ситуації за роля­ми імітує реальність виконання ролей учасникам і на­дання їм можливості діяти в модельованій комуніка­тивній ситуації.Такий метод дає змогу учням отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішен­ня, удосконалити комунікативні властивості певного соціокультурного спрямування [66, с. 109].

Важливим є вихід дітей з ролей. Для цього проводиться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб кожен учасник відповів на запитання: «Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?», «Що подобалось під час гри, а що — ні?», «Чи бували ви самі в подібній ситу­ації?», «Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вирішена?», «Яким чином цей досвід може впли­нути на ваше подальше життя?», «Які труднощі спіл­кування виникли?», «Які шляхи подолання комуніка­тивних невдач?» тощо.

Інноваційні методи — надзвичайно гнучка, динамічна категорія в сучасній лінгводидактиці. Та­ким чином, остаточне віднесення того чи іншого інноваційного методу навчання української мови до пев­ної класифікаційної групи можливе лише за враху­вання умов їх функціонування в конкретних навчаль­них ситуаціях [17, с. 22].

Отже, інноваційні методи навчання читанняє важливою складовою вдосконалення комуніка­тивних умінь і навичок молодших школярів. Ці методи спираються на самостійну пізнавальну активність уч­нів, орієнтовані на розвиток здатності вирішувати проблеми колективно, залучаючи учнів до групових дискусій, проектної діяльності, забезпечують реаліза­цію комунікативно-діяльнісного підходу на уроках читання.Необхідно обов'язково передбачи­ти системне застосування інноваційних методів нав­чання, за допомогою яких досягалося б раціональне поєднання самостійної, парної та групової діяльності учнів з метою вироблення комунікативно значущих умінь діяти в різних соціальних групах.